Розчинність речовин сильно змінюється в різних розчинниках. Проте встановлено кілька загальних правил, що відносяться до розчинності, які застосовні головним чином до органічних з'єднань.
Одне з цих правил свідчить, що речовина має тенденцію розчинятися в таких розчинниках, які хімічно подібні йому.
Так, вуглеводень нафталін С10Н8 має високу розчинність в бензині, що являє собою суміш вуглеводнів, дещо меншою розчинністю в етиловому спирті С2Н5ОН, молекули якого складаються з коротких вуглеводневих ланцюгів з гідроксильними групами, і дуже погану розчинність у воді, яка сильно відрізняється від вуглеводнів.
У той же час борна кислота В(ОН)3, що є гідроксидом, має помірну розчинність у воді й в спирті, тобто в речовинах, які містять гідроксильні групи, та нерозчинна в бензині.
Ці три розчинники самі підтверджують те ж правило: як бензин, так і вода змішуються зі спиртом (розчиняються в ньому), у той час як бензин та вода взаємно розчиняються лише в дуже невеликих кількостях.
Цим фактам можна дати наступне пояснення: вуглеводневі групи (що складаються тільки з атомів вуглецю та водню) взаємно притягуються дуже слабо, про що свідчать більш низькі температури плавлення та кипіння вуглеводнів в порівнянні з іншими речовинами приблизно такої ж молекулярної маси.
У той же час між гідроксильними групами та молекулами води існує дуже сильне міжмолекулярне тяжіння; температури плавлення та кипіння води лежать вище відповідних температур будь-якої іншої речовини з невеликою молекулярною масою.
Таке сильне тяжіння обумовлено частково іонним характером зв'язків О-Н, завдяки чому на атоми накладається електричний заряд.
Позитивно заряджені атоми водню притягуються потім до негативно заряджених атомів кисню інших молекул, утворюючи водневі зв'язки та міцно утримуючи молекули разом.
Термін гідрофільний часто застосовують по відношенню речовин або груп, що притягують воду, а термін гідрофобний – по відношенню речовин або груп, що відштовхують воду та притягують вуглеводні.
У дійсності молекули гідрофобної речовини впливають силами електронного вандерваальсового тяжіння як на молекули води, так й на молекули вуглеводнів.
Розчинність парів води, наприклад, в гасі (суміші вуглеводнів) при 25°С та тиску 0,0313 ат (тобто при тиску насиченої пари над рідкою водою при цій температурі) становить 72 мг на 1 кг розчинника, в той час як розчинність метану при тому ж парціальному тиску дещо менше – 10 мг на 1 кг гасу.
Молекули води притягуються молекулами гасу дещо сильніше, ніж молекули метану.
Різниця між водою і метаном полягає в тому, що при більш високих парціальних тисках пари води конденсуються в рідину, яка стабілізується міжмолекулярними зв'язками, тоді як метан продовжує залишатися газом.
Речовини, що складаються з невеликих неполярних молекул, наприклад кисень, азот та метан, розчиняються у воді приблизно в 10 разів гірше, ніж в неполярних розчинниках.
Речовини, що складаються з більш великих неполярних молекул, по суті не розчиняються у воді, але, як правило, добре розчиняються в неполярних розчинниках.
Вода ніби протидіє включенню цих молекул, оскільки утворення необхідних для цього порожнеч пов'язане з розривом або деформацією водневих зв'язків між молекулами води.
Сполуки, подібні бензину та нафталіну, не розчиняються у воді, оскільки їх молекули в розчині заважали б молекулам води утворювати настільки ж велике число міцних водневих зв'язків, як у чистій воді, з іншої сторони, борна кислота розчинна у воді тому, що зменшення числа зв'язків між молекулами води компенсується утворенням міцних водневих зв'язків між молекулами води та гідроксильними групами молекул борної кислоти.